Творчість вихованців

Тетерук Каріна, 10 клас

Б`є в шибку гілка клейкими бруньками
Весна! Вставай і спати більш не смій!
Яка краса! Вода біжить струмками,
Й куди біжить – відомо лише їй

А світ такий, мов зітканий з любові,
І жити, жити хочеться віки…
Як свіжо пахнуть котики вербові!
А на осонні висохли стежки…


Похмурих днів відгорнуто завісу.
Зелені списи трави підняли.
Фіалки дружно вибігли із лісу:
Агов, дивіться, ми вже зацвіли!

І спину почуттям моїм немає,
Іду весняним світом навмання
Усе говорить, шепче і співає -
Земля, берези, небо, комашня…

То тут, то там вітрець поверховодить
Й, пустуючи, сховається в гіллі.
А дух весни вином зеленим бродить…
Глядіть, не запізніться, журавлі!

У голубій безмежній круговерті
Вже стільки світла, музики й тепла…
Чого мені так радісно на серці? -
Це ти прийшла, подільська весно,
Ти прийшла!

Весняний етюд

Весняний вечір…Місяця півкуля.

Дрімають квіти в тихому півсні.

Комусь в гаю літа кує зозуля.

Прислухуюсь: а може то мені?

А скільки зір у темно-синім небі!

Все благодаттю Божою зійшло…

Рожево квітнуть віття яблуневі,

І аромат від них - на все село.

Іду, всміхаюсь білому бузкові,

А він мені вклоняється до ніг.

Кущі стоять, мов велетні казкові,

І я нітрохи не боюся їх

І пташка пташку десь у полі кличе

Й нечутно вітер по траві снує…

Гудуть хрущі, немов оркестр незвичний

Рапсодію весняну виграє

А соловей, розчулившись, щебече

І трелі розсипає вусібіч…

І очерет свою молитву шепче…

І тихо вечір переходить в ніч.

Шевченкові

В століть шаленій круговерті

Душа його така жива.

І в кожне серце йдуть безсмертні

Святі Шевченкові слова

Пророк, що виборов свободу,

Не перейде у чорний тлін…

Він вищим голосом народу

Звучить для нових поколінь

Без України нам не жити,

Без мальв, Дніпра, без солов`їв…

І дай нам Бог її любити,

Так, як Кобзар любив її.

Пам'яті Тараса

Усе життя він сіяв правди зерна

І рано обірвав свої літа…

Його дорога, доленька стражденна

У чомусь схожа з муками Христа.

Та в тім страшним зловіснім лихолітті

Ім’я своє ні в чому не зганьбив…

О Україно! В цілім, цілім світі

Тебе, як він, ніхто так не любив!

За свій народ його терзала туга,

За те, що волю кинули в тюрму…

По всій землі в людському царстві духа

Нема й не буде рівного  йому!

Бунтарська сила рвалась в його тілі,

Щоб Україна встала із колін.

Чи не тому тепер нащадки вільні

Ідуть, ідуть до нього на поклін.

Гонима й клята мороками ночі,

Й тепер його поезія жива…

І крізь безсмертя глас його пророчий,

Немов набат, над світом проплива.

Народ його ніколи не забуде,

Добро у цьому світі не мина…

Він був, він є, він вічно з нами буде,

Як сонце ,Україна , як весна!

Возна Наталія, 6 А клас

Лист Святому Миколаю

Святий Миколаю, Тебе я благаю –

Спустися на землю вкраїнську свою,

Туди, де стріляють, де люди вмирають

За долю щасливу в нерівнім бою.

Не треба дарунків, не треба пакунків,

Ти кожному в руки життя подаруй.

Хай діти сміються, хай сльози не ллються,

Святий Миколаю, країну врятуй!

А нашим героям дай сили й здоров'я,

Живими вернутись додому, у дім.

Святий Миколаю, до Тебе звертаюсь:

Верни мир і спокій українцям моїм.

Щоб горе вернулось, а щастя всміхнулось,

Щоб наша Вкраїна, мов сад, розцвіла.

Святий Миколаю, Тебе я прохаю –

Зроби так, щоб зникла навіки війна!

На моїй Україні – зима                              

На моїй Україні – зима,

Білим килимом вкрились доріжки,

В срібну сукню вдягнулась верба,

В білих шубках ялинки й берізки.

На моїй Україні – зима,

І краса, наче казка, панує.

Тільки миру і досі нема,

Тільки брат проти брата воює.

Гинуть діти з чиєї вини,

І дорослі життя залишають?

А найкращі Вкраїни сини

Молодими цей світ покидають.

Скільки горя принесла війна!

Скільки славних синів схоронила!

Над землею кружляє вона,

Простягнувши свої чорні крила.

І тепер Україна моя плаче гірко, неначе дитина,

І з очей синьооких сльоза

Все спадає на чорну хустину.

Сніжинка

Наступила зима білосніжна, 

Невимовно красива пора.

І сніжинка тендітна і ніжна

Притулилась до мого вікна.

Я дивлюсь і милуюся нею,

Де взялася красуня така?

Біла-біла, неначе лілея,

Що з далекої казки прийшла.

Та недовго сніжинка прожила,

Де була – утворилась вода.

І на згадку мені залишилась

Лиш краплинка, неначе сльоза.

Стільки падало їх і літало,

Танцювало, кружляло вгорі!

Та такої, я ще не стрічала,

Як ота, що була на вікні.

А вночі, коли сни я дивилась,

Прилетіла сніжинка, сія.

До моєї щоки притулилась

І сказала «Дивись, я жива»…

Тащук Анна, 6 А клас

 Кирилівка… кріпацька бідна хата

Біжать від неї змійками стежки.

Тут за селом малим він пас ягнята

Й надвечір слухав мамині казки.

Як сходить повний місяць над водою

На білі зорі задивлявсь не раз…

Поневірявсь по наймах сиротою

І плакав від побоїв і образ.

Сходив немало босими ногами.

Любив садки, що розпускають цвіт.

І мандрував на возі з чумаками

До тих стовпів, що підпирають світ.

Кріпацький хлопчик… Доля безталанна!

Як гірко він неправду відчував!

Був козачком,  попихачем у пана

І малював…О як він малював!

Тяжке дитинство – мов лиха година

Хотіла познущатися сповна…

Якби ж тоді та знала Україна,

Якого сина виростить вона!